Формування громадянської компетентності та правових орієнтирів учнів під час навчання предметів в освітній галузі «Суспільствознавство»

«Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися і надихатися силами, що пробудилися в ній. Він повинен бути активним, комунікабельним, динамічним, працездатним, вольовим, впевненим у собі, толерантним, високо компетентним і творчим».

Адольф Дістерверг 

Практична сфера громадянського виховання визнається найважливішим елементом виховного процесу в будь-якому навчальному закладі. Американська дослідниця Д. Мітра підкреслює, що «важливо не лише формувати у дітей і молоді знання, вміння та навички їх майбутньої участі в суспільних справах. Необхідно також на практиці показувати, якими громадянськими чеснотами та правами вони володіють вже сьогодні. Це дозволяє сфокусуватися на індивідуальних особливостях кожного учня/учениці та можливостях їх використання в спільних справах, груповій активності, суспільній діяльності». Нашій освітній спільноті навіть не варто винаходити якісь нові чи незвичайні форми практичного виховання в учнівської молоді позитивних громадянських норм поведінки і звичок. Для цього існує багатий матеріал , на основі якого вже була доведена ефективність використання тих чи інших форм практичного громадянсько-патріотичного виховання. Враховуючи різноманіття доступних сьогодні навчальних, технічних та інших засобів, «можуть застосовуватись найрізноманітніші форми та методи роботи. Це традиційні предметні тижні, лекції, творчі зустрічі, екскурсії яким надається громадянознавче спряму вання. Доцільним є проведення диспутів, дебатів, квестів, тренінгів. Певні демократичні та громадянські цінності діти засвоюють, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади. В цьому разі школа може виступати як модель світу дорослих» [1, с. 340].

Таким чином, найважливішим елементом практичного громадянсько-патріотичного виховання учнівської молоді має бути демократичний простір навчального закладу, який дозволяв би кожному учневі/ учениці в тій чи іншій формі проявити власну позицію, вплинути на якісь процеси чи події, відчути власну особистісну відповідальність в контексті колективного життя. В будь якій формі громадянсько-виховні заходи мають орієнтуватися на соціально- компетентнісне вдосконалення особистості кожного учня. Для цього мають використовуватися інноваційно-гуманістичні технології навчання і виховання, завдяки яким відбувається актуалізація для світогляду конкретної молодої людини ідеалів демократизму, правосвідомості і толерантності, необхідність дотримання комплексного характеру. Можна виділити наступні провідні моменти організації практичної виховної діяльності:

• використання таких видів діяльності, які характеризуються поглибленням та розширенням соціальної діяльності учнів; 
• удосконалення внутрішньої структури груп, організації діючого самоврядування, створення системи постійних та тимчасових доручень для всіх вихованців [2, с. 18]. 

В сучасному світі одинаки більше нічого не вирішують. Вирішують групи – люди, об`єднані спільними цінностями, спільними баченнями та спільними інтересами. Щоб змінити країну, потрібно вчитися. Потрібно швидко опановувати нові технології та інструменти. Різноманітні колективні, групові, індивідуальні проекти дозволяють учням проявити власну ініціативу та зацікавленість, що підвищує рівень їх громадянсько-патріотичних компетенцій.

Отже, можемо стверджувати, що різні практичні форми громадянсько-патріотичного виховання є ефективними за декількох умов. Насамперед, вони повинні використовуватися в комплексній, інтегративній манері, тобто охоплювати все культурно-комунікативне та навчально виховне середовище навчального закладу. Окрім того, потрібно враховувати особистісні властивості та потреби кожного учня, тобто діяти за інноваційно-гуманістичними виховними принципами. Для того щоб ефективно використовувати різні форми з громадянського виховання, необхідно на компетентнісному рівні усвідомлювати, яким цілям вони можуть сприяти при коректному використанні навчально-виховних методів і технологій.

В цьому аспекті можна відзначити, що будь які методи та форми з громадянського виховання особистості можуть реально допомогти кожній дитині створити і компетнетно використовувати такі особистісно-світоглядні здатності, як:

1. сприйняття гуманістичних, громадянських та демократичних цінностей (людина та її гідність, права і свободи людини-громадянина, культ права, демократичний устрій суспільства, соціальна справедливість, рівність можливостей);
2. позитивна мотивація до вияву громадянської ініціативності;
3. активне ставлення до цілей, змісту, характеру громадянської діяльності та прагнення мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення мети;
4. готовність до реалізації запропонованої ініціативи;
5. відповідальність за свої рішення, дії та вчинки;
6. законослухняність, критична вимогливість та самовимогливість;
7. здатність орієнтуватися в суспільних проблемах, досліджувати суспільне життя з погляду реалізації демократичних та гуманістичних цінностей;
8. уміннями та навичками висловлювати своє ставлення до проблем життя українського суспільства та місцевої громади;
9. спроможність ініціювати актуальні проблеми, що потребують вирішення;
10. вміння ставити перед собою нові завдання щодо поліпшення життя громадянського суспільства та самостійно планувати діяльність для їх вирішення;
11. здатність до реалізації запропонованих ініціатив у різних сферах життя;
12. здатність до активних, самостійних і відповідальних дій у громадянському суспільстві за власною ініціативою» [4, с. 41].

Всі перераховані особистісно- світоглядні компетентності є взаємопов’язаними та взаємовизначальними, через що вони мають формуватися в цілісному навчально-виховному просторі навчального закладу, в якому кожний учень може проявити власний рівень таких здатностей, а також підвищити власну громадянсько- політичну культуру і свідомість.

Отже, підсумовуючи проблематику впровадження в школі курсів з громадянської освіти, правознавства маємо зробити висновок про те, що всі навчально-вховні засоби, форми і технології мають використовуватися в комплексному, інтегрованому культурно-комунікативному середовищі навчального закладу. Тільки за таких умов вони будуть реально ефективними та дієвими в справі включення громадянсько-патріотичних компетенцій в цілісну структуру світогляду учнів.

Під громадянською компетентністю, як ключовою, О. Пометун «розуміє здатність, спроможність людини активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права і обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства» [3,с.5]. Громадянська компетентність є інтегративною характеристикою особистості, яка включає й певний рівень психологічної готовності до активного здійснення суспільного життя – громадянськість.

Формування громадянської компетентності при вивченні суспільствознавчих дисциплін базуються на удосконаленні:

• наукових уявлень про відносини між громадянами, громадянином і суспільством, громадянином і державою;
• способів діяльності, практичних вмінь, моделі громадянської поведінки;
• громадянських ціннісних орієнтирів, і насамперед, цінностей, задекларованих Конституцією України;
• досвіду самостійного вирішення багатоманітних проблем, що виникають в приватному та публічному житті громадянина як суб’єкта громадянського суспільства.

Тому при побудові моделі навчання «Формування громадянської компетентності» виокремлюють такі складові: когнітивна, процедурна і габітуальна.

Під когнітивною складовою розуміється певний рівень знань, а також певний рівень готовності і здатності до опанування цими знаннями, який може вважатися необхідним для того, щоб забезпечити партиципацію. Мається на увазі знання учнів про інституціональну організацію політичної системи, про функціональні взаємозв’язки всередині самої системи, а також її взаємодіях зовнішньополітичного та зовнішньоекономічного характеру.

Під процедурною складовою розуміються ті знання і здібності, які необхідні для того, щоб потенційний політичний актор дійсно зміг би реалізувати існуючі в межах даного інституційного порядку можливості впливу і партиціпації.

Габітуальна складова передбачає наявність здібності (навичок) і внутрішніх установок, необхідних для того, щоб знання про організацію політичної системи і про реально існуючі шляхи для вирішення наявних проблем доповнити відповідною практичною активністю.

Цілісність даної системи навчання сприяє формуванню громадянської позиції випускника школи, його самореалізації в умовах свободи економічного, політичного та свідомісного вибору. Однак природа компетентності така, що оптимальні результати у розв’язанні проблем можливі лише за умови глибокої особистої зацікавленості людини.

Яким критеріям повинен відповідати учень-громадянин, щоб його можна було назвати компетентним? Якщо виходити з точки зору аналізу сучасних демократій, то маємо наступну картину: хороший громадянин виявляє гарячий інтерес до політичного і суспільного життя; він добре інформований про законодавчу базу, слідкує за змінами в ній; спільно з співгромадянами він бере активну участь у вирішенні суспільних питань; він здійснює активний вплив на політику уряду через голосування, висловлює власну точку зору, бере участь у громадських об’єднаннях тощо. У всіх зазначених діях мотивацією служить лише спрямованість на всезагальний добробут.

В умовах, коли виникають та загострюються суперечності між кількістю знань і способами оволодіння їх реалізації, враховуючи попит суспільства і морально етичні принципи, для мене важливо було підібрати такий методичний інструментарій, який став би ефективним у навчально-виховному процесі учнів.

Реалізація діяльнісного компонента громадянської компетентності ефективно здійснюється перш за все через інтерактивне навчання, організацію цілеспрямованої активної пізнавальної діяльності дитини.

Серед можливих інтерактивних технологій перевагу надається технології розвитку критичного мислення, технології кооперативного навчання та технології опрацювання дискусійних питань.

Формування компетентного громадянина України вкрай важливе завдання кожного вчителя.

Література

1. Ліхневська, Т. А. Шляхи та методи громадянського виховання американської молоді . Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія: Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 36. – С. 338 – 342. 
2. Рехтета, Л. О. Громадянське виховання учнів основної школи в позаурочній діяльності: : автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07 – К., 2003. – С. 18.
3. Пометун, О. Теоретичні засади формування громадянської компетентності учнівської молоді . Управління школою. – 2005. – №8 (92). – Березень. – С. 5 – 8.
4. Вербицька, П. В. Теоретико-методичні основи громадянського виховання учнівської молоді у загальноосвітніх навчальних закладах: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07 – К., 2010. – С.41.